Екслібрис (лат. «ex libris» – «з книг») – книжковий власницький знак у вигляді графічного зображення, що свідчить про приналежність книги певному зібранню або колекції.
Попередниками екслібриса можна вважати відтиски печаток, датованих ХХІІІ ст. до н. е., з піктографічними написами власників глиняних табличок з Межиріччя, єгипетських фараонів (ХV-XIV cт. до н. е.), ассирійського царя Ашшурбаніпала (669-633 рр. до н. е.), знана бібліотека якого нараховувала в Ніневії близько 50 тис. глиняних табличок. В епоху Середньовіччя вельможні власники книг або монастирські бібліотеки, щоб запобігти крадіжкам, не лише приковували книги ланцюгом, але й намагалися зафіксувати власницькими написами їхню приналежність до свого зібрання. Саме такі стародавні позначки, певним чином, і можна вважати першими формами книжкових знаків, або, як їх ще називають, екслібрисів.
З розвитком культури відбувалася й трансформація самого книжкового знаку – від тиснення родового герба прямо на шкіряних оправах французьких та італійських книг у ХVI-XVII cт. (super-ex libris), відбитків герба на палітурках актових книг магістрату, а також штемпелювання власних ініціалів на титулі книги, – до наклейки ярлика із графічним зображенням на зворотній бік палітурки або обкладинки.
Згодом охоронна функція знака змінилась на художню. Мистецтво екслібриса поступово перетворилося у вид графічного мистецтва. Одними з перших творців екслібрисів можна вважати німецьких майстрів графіки – Альбрехта Дюрера, Кранаха, Ганса Гольбейна Молодшого та інших. З розвитком друкарства і мистецтва гравюри екслібрис отримав світове поширення.
Одним з перших українських майстрів екслібриса був львівський гравер Іван (Ян) Филипович. Заможні представники українського дворянства, духовенства, козацькі старшини позначали свої книжкові зібрання екслібрисами (М. Ханенко, К. Мокієвський та ін.). Більш поширеними були гербові та шрифтові екслібриси. Були й сюжетні, що носили алегоричний характер, але які набули актуальності вже у ХХ ст.
Подальший розвиток графічного мистецтва, поява літографії, цинкографії, ліногравюри сприяли розповсюдженню екслібриса у світі. Проте тривалий час книжковий знак становив інтерес для досить обмеженого кола користувачів та митців. Поступово він занепав і на деякий період навіть втратив свою актуальність.
Але завдяки зусиллям бібліофілів з кінця ХІХ-початку ХХ ст. відбулося відродження інтересу до нього. Поміж імен митців, що сприяли ренесансу екслібриса, можна назвати таких відомих художників, як Олександр Бенуа, Євген Лансере, Мстислав Добужинський, Дмитро Мітрохін, Ганна Остроумова-Лєбєдєва та інші. В царині українського екслібриса можна відзначити Георгія Нарбута, Михайла Жука, Василя Кричевського, Олену Сахновську, Стефанію Гебус-Баранецьку, Олену Кульчицьку, Миколу Стратілата та інших. На межі ХХ-ХХІ ст. книжковий знак втрачає своє прикладне значення та більшою мірою трансформується у витвір мистецтва, в предмет колекціонування та дослідження.
Книжкові знаки, як маленькі художні мініатюри, своєрідна квінтесенція культурних нашарувань різних епох та різних естетичних уподобань, надають нам певне уявлення про ступінь розвитку культури того чи іншого періоду, про художні смаки та читацьку культуру їх власників і взагалі дух часу.