Офіційне церковне свідоцтво (грамота) ХІХ століття про надання повноважень (Facultas Concessiva) на заснування або ведення Братства Святого Розарію (Розаріанського Архібратства).
Документ видано Орденом Проповідників (Домініканцями) для римо-католицького духовенства у Житомирській дієцезії.
У ньому згадується катедральний собор у Житомирі: «…Cathedr. Zytomiriensi Cyrillo Lubowidzki…»
Документ давав право місцевому священнику приймати вірян до Розаріанського братства, благословляти вервиці (розарії) та свічки, а також вписувати імена парафіян до «Білої книги» (Albo inscribere) для отримання особливих духовних відпустів (індульгенцій).
Документ завірено керівництвом домініканського монастиря в Попорцях (Литва). У рукописних полях фігурує підпис: Fr. Petrus Kurny… Prior Poporcensis ac Vicar. Prov. Lith. Ord. Praed. (Пріор Попорценський та Вікарій провінції Литовської Ордену Проповідників), підписаний цензором Павлом Кукольником (Cenzor Paweł Kukolnik), а також віленським єпископом Вацлавом Жилінським (Episcopus Vilnensis Venceslaus Żyliński). Книга надрукована у друкарні А. Дворця (Vilnae. Typis A. Dworzecii)..
Це цінний історичний та релігійний документ, що відображає діяльність домініканських місій та зв’язки католицьких парафій Правобережної України та Литви в середині XIX століття.
Кирило Любовидзький (пол. Cyryl Lubowidzki) (1823, Друхів — 1898) — на той час відомий релігійний діяч римо-католицької церкви, який згодом став єпископом Луцько-Житомирської дієцезії.
Після домашнього навчання, вступив до семінарії ще в Луцьку, ректором якої був відомий набожний священник, о. Віктор Ожаровський. Відзначався великими здібностями та пильністю, тому був посланий на навчання до Вільна, а потім до Санкт-Петербурга, яке закінчив зі ступенем магістра теології. Ієрейські свячення прийняв у 1846 році. Після повернення до дієцезії був професором догматичної теології, співу та літургії, а також бібліотекарем у Духовній семінарії в Житомирі. Своєю добротою і справедливістю об’єднував прихожан. У 1862 р. був назначений прелатом Луцької та Житомирської капітул.
У 1878 році, коли єпископ Каспер Боровський був на засланні (від 1869 року), був адміністратором дієцезії та займав цю посаду до прийняття її новопризначеним луцько-житомирським ординарієм єпископом Шимоном Козловським у 1883 році. Коли в 1891 р. єпископ Ш. Козловський був призначений могилівським митрополитом, і луцько-житомирська дієцезія знову залишилася без пастиря, черговий раз став адміністратором дієцезії. Лише 30 січня 1897 р. став черговим луцько-житомирським ординарієм, але був ним недовго, тому що помер 9 червня 1898 року.
Відгуки
Відгуків немає, поки що.