Киев. Межигорье.

Межигір’я розташоване на правому, високому березі річки Дніпро, дуже пересіченому ярами. Берег поріс лісом, основні деревні породи — граб, сосна, дуб, вільха, біла акація. Здебільшого ліс порослевий і молодий, проте є місця зі 100-літніми дубами і соснами.

До 10 квітня 1786 року на території діяв Межигірський монастир, заснування якого сягає ще княжої доби, ліквідований за указом російської імператриці Катерини II. Вже наступного року монастир підпалили, як гадають, за наказом тієї ж Катерини II, про що пізніше писав український поет Тарас Шевченко: «Як цариця з Нечосою Києвом ходила і Межигірського Спаса вночі запалила». Наприкінці XIX ст. діяльність монастиря відновлена. Закритий більшовиками 1923 року. Протягом 1923—1931 років будівлі монастиря використовував керамічний технікум, з 1928 року — інститут. Колишні келії монастиря заселила комуна бойчукістів. 1931 року інститут переведено до Києва. Того ж року знищено іконостас Спасо-Преображенського собору.

З перенесенням столиці Української Радянської Соціалістичної Республіки з Харкова до Києва в 1934 році виникла потреба у заміській резиденції для високопоставлених чиновників. Місцем для резиденції другого секретаря ЦК КП(б)У Павла Постишева було обрано територію колишнього Межигірського монастиря.

Політбюро в квітні 1935 року видало указ про знищення всього комплексу, що було виконано в тому ж році. Під час знесення під землею була виявлена ​​колекція рукописних книг. Висловлювалися припущення, що виявлені книги були з втраченої бібліотеки Ярослава Мудрого або більш пізнього періоду — епохи Війська Запорозького. Знайдений скарб нібито був знищений за наказом наркома НКВС та за сумісництвом очільника спецкомісії з ліквідації київських культових споруд Всеволода Балицького. За іншими свідченнями стародавні фоліанти були заховані на території резиденції. Від монастирського комплексу залишилася тільки криниця. Після 1935 року на територію колишнього Межигірського монастиря, де може залишатися недосліджений культурний шар, історики і археологи жодного разу допущені не були.

За часів СРСР «Межигір’я» було резиденцією Павла Постишева, Станіслава Косіора, Микити Хрущова та Володимира Щербицького. Кожний наступний господар руйнував особняк попередника і зводив натомість новий. Під час німецької окупації виконувала роль резиденції рейхскомісара України Еріха Коха.

Протягом радянського періоду місцезнаходження резиденції приховувалося від громадськості.

6 липня 1991 року в межигірській резиденції проходила офіційна зустріч президента СРСР Михайла Горбачова з канцлером ФРН Гельмутом Колем.